Про відділення

Завданням класичної нейрохірургії є усунення порушень, що виникли в наслідок травми або захворювань нервової системи (гематоми, переломи кісток, пухлини, судинні порушення та багато інших). Після збереження життя хворим, залишкові явища або наслідки цих станів суттєво знижують якість життя, а лікування таких пацієнтів стає проблемою неврологів, реабілітологів, або сім’ї. Тяжкість ураження нервової системи, відсутність достатньої ефективності методів не хірургічної корекції виниклих порушень призводять до змін в інших функціональних системах (м’язовій, кістковій), що погіршує стан хворого та зменшує якість життя.

Завданням відновної нейрохірургії є відновлення анатомічної цілісності або корекція діяльності пошкодженої нервової системи шляхом блокування або стимуляції структур, не зв’язаних напряму, а посередніх структур між патологічним вогнищем та ефекторними органами.

Особливості відновної нейрохірургії:

  • Головний принцип – добиватись максимально анатомічної цілісності з дотриманням фізіологічної дозволеності;
  • Корекції підлягає як надмірна функція нервової системи (підвищений м’язовий тонус, біль, епілептичні розряди в мозку та інше), що виникають внаслідок ураження гальмівних систем мозку, так і «гіпофункція» (периферичні парези та інше);
  • Одного і того ж клінічного ефекту можна досягнути втручанням на різних структурах і рівнях центральної і периферичної нервової системи;
  • Для досягнення оптимального клінічного ефекту може поєднуватись використання деструктивних та стимуляційних методів;
  • Різні методи впливу на одну й ту саму структуру нервової системи супроводжується різними клінічними ефектами;
  • Втручання проводяться як «відкритим» доступом (при пошкодженні периферичних нервів, спинного мозку, больових синдромах різноманітного походження, спастичності, епілепсії та ін..), так і «закритим» способом (при невралгії трійчастого нерва, нейротрансплантації, установці стимулюючих систем, використанні гамма-ножа або лінійного прискорювача, локальне підведення лікарських засобів за допомогою памп-систем);
  • Оперативні втручання обов’язково проводяться з використанням мікрохірургічної техніки (мікроскоп, мікроінструментарій), електронно-оптичного перетворювача, електроміографа, електроенцефалографа стереотаксичного апарата;
  • Нейрохірурги повинні мати високу кваліфікацію і в досконалості володіти допоміжними методами інтраопераційної діагностики.

Основними методами впливу на нервову систему в відновній нейрохірургії є відновлення анатомічної цілісності структур нервової системи, хронічна електростимуляція, деструкція, локальне підведення біологічно активних речовин і тканинна терапія (нейротрансплантація).

В останні десятиліття в клінічній практиці все більш широко стала використовуватись хронічна електростимуляція коркових і підкоркових структур головного мозку, провідних шляхів і ядерних структур спинного мозку, а також периферичних нервів. Використовуючи хронічну електростимуляцію, можна отримати бажаний клінічний ефект, практично не руйнуючи тканини. Механізм дії цього методу достеменно не вивчений. Існує декілька теорій: нейрофізіологічний блок проведення патологічної імпульсації, зміна характеру патологічного функціонування деяких структур, зміна балансу нейромедіаторів, нейропротекторна теорія та інші.

Імплантований генератор або приймач через внутрішньо мозковий або епідуральний електрод чинить імпульсний вплив на заздалегідь вибрані структури нервової системи. Найбільш широко у світі використовуються моделі MATTRIX, ITREL2, ITREL3, KINETRA, SYNERGY (Медтронікс, США). Ці системи дозволяють чинити дозований імпульсний вплив на тканини з оптимальною частотою, амплітудою, тривалістю імпульса, полярністю та комбінацією електродів. Всі ці параметри при необхідності можна змінювати за допомогою нашкірного програматора. Недоліком стимуляційних систем фірми Медтронік є висока собівартість (більше 20000 доларів). Ми розробили, сертифікували та використовуємо системи Нейро-Сі 3.

Широко використовується деструктивний метод впливу на ядерні та провідникові структури головного та спинного мозку, а також на корінці і ганглії. Основними вимогами для методу деструкції – є керованість, стабільні розміри вогнища, мала інерційність. Цим вимогам цілком відповідають радіочастотна термокоагуляція (нагрів тканин до 60-850 С під контролем термістора з формуванням термічного вогнища некрозу від 3 до 12 мм у діаметрі), анодний електроліз (формування вогнища сухого некрозу на аноді при проходженні постійного струму від 0,3 до 5-7 мА, діаметр вогнища від 2 мм), гамма-ніж або лінійний прискорювач (багато фокусне дистанційне опромінення тканин з формуванням вогнища променевого некрозу діаметром від 3 мм). Кріодеструкція в останній час стала використовуватись рідше через неможливість формування малих вогнищ та інерційність методу. Перед початком формування вогнища деструкції використовують діагностичні впливи (електростимуляція, поляризація або пробне нагрівання). Лише при отриманні бажаного результату (зниження болю, спастичності, ідентифікації м’язів) приступають до формування вогнища деструкції.

В останні роки також достатньо широко стали використовуватись системи для постійного локального введення препаратів (морфіну, баклофена та інших) в субарахноїдальний простір. Перевагою даного методу є створення терапевтичних концентрацій в структурах-мішенях дії вказаних препаратів при мінімальній загальній їх дозі. Імплантована помпа вводить мінімальні кількості ліків в субарахноїдальний простір по катетеру. Недоліки ті самі, що й у нейростимуляторів. До них добавляється необхідність регулярної підзарядки помпи новими дозами препарата.